🎲 Обрання черговості ігор на ігродень було не випадковим: хтось не виспався, хтось не поснідав, а в когось ресурс на рівні "не хочу сьогодні й думати".
#ігродень
🎲 Обрання черговості ігор на ігродень було не випадковим: хтось не виспався, хтось не поснідав, а в когось ресурс на рівні "не хочу сьогодні й думати".
▶️ Ранковий старт - "Розкіш". Гра, яку ми традиційно проводимо в абсолютній тиші. Це не правила - це рятівна спільна змова. Бо можна тихо куняти над картками, а всі подумають, що ти в глибокій фазі побудови стратегії. Ніхто не засудить, навпаки - з повагою подумають: "Ого, серйозно налаштований на перемогу". Команда доспала без зайвих питань.
⏩ Далі - "Utopia". Карткова версія відеогри на чутливі теми. Із перших ходів гра ніби каже: "Люди бувають дуже різні. І що? Це ж нормально". Ситуації знайомі до болю: приємні, незручні, провокативні, чесні. Герої з реальними біографіями. Конфлікти не вигадані. І десь посеред раунду хтось раптом каже: "Я не знаю, як тут гідно вийти з конфлікту". Команда прокидається остаточно.
⏹️ Фінал - "Їдломарафон". І не даремно грали його останнім. Бо коли з’являються картки типу "Карасики пузаті в сметані" або ж "Налиснички з ванільним соусом" - уся продуктивність випаровується. Хочеться лише їсти. Бо як хтось ходить до тебе карткою "Чорнослив у сметані та з горішком усередині" - усі внутрішні відмовки розсипаються. І навіть жодне карткове "Мені наврочили, що шматок у горло не лізе" чи "Не можу, мене за язик вжалила оса" вже не спрацюють. А ще ж як припросять: "Беріть, спеціально ж для вас готовлене!" - то все, фініш. Команда зголодніла.
❓ І що ви думаєте? Після ігор ми одноголосно замовляли доставку. Перемогла українська кухня. І, як завжди, - зі сметанкою.